Город Миров - смотреть при душевном желании 4 февраля 2018 года!

Валентина Грицук:Священнодійство побутове, або Тіні нема.

• Священнодійство побутове, або Тіні нема.l Сергей Черепанов. Сб. «Город Миров». Киев. «Радуга».
• ©  Валентина Грицук, театрознавець, старший викладач кафедри театрознавства КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого
  

Місто міст, чи місто світів, чи «мировой город», як кажуть «мировой человек» про дуже хорошу людину. Це книга про місто дитинства, про місце дитинства, а тому, гадаю, вона зрозуміла кожному, хто мав дитинство. Можливо, й не кожному, хто його мав, але вже точно тому, хто мав щасливе дитинство. Таке, де гра не є брехнею, чимось фальшивим, а є майже священним, магічним дійством, органічно притаманним не тільки дитині, а й дорослому. Дорослому в його побутовому житті, сповненому важливих, але нуднуватих турбот дома та в роботі. Особливо, коли робота творча.

Книга Сергія Черепанова – збірник оповідань, нарисів, повістей, що поєднані тими ж персонажами, членами родини та всіх довкола родини. Це споріднює збірник з сучасним європейським романом, романом струнким, що не вимагає від суєтного сучасника багато часу. Цей роман можна починати читати з будь-якого оповідання чи повісті, адже кожен  твір самодостатній. Втім, він розкривається сповна тільки в букеті супутніх ароматів. Це як з вином.

Втім, повість «Гострозорий хлопчик» вийшла окремою книгою в перекладі українською Ольги Порядинської так само у бібліотечці журналу «Радуга» і є цілком самодостатньою. Українською смак втрачених миттєвостей життя, гадаю, відчувається ще гостріше, зорові, музично-вербальні його ритми переплітаються ще суттєвіше. І оця самодостатність мови, де сюжети, теми образи – деколи здаються аж не так важливими, скільки сам плин цієї мови, що мережить нескінченну екзистенційну доріжку буття. Доріжку, мов стрічка Мебіуса.

Проза С.Черепанова на загал нагадує тканину письма Бруно Шульца чи навіть Володимира Набокова, в ній немає стандартного монументалізму роману, тексту великого формату. Ця тканина прози складається з малесеньких ліній, в такого роду прози є щось від витинанки, вишивки, мережива…

В книзі «Город Миров» в кожній історії з певною назвою, є ще свої мікро- чи субісторії без назв. І є персонажі, не заявлені ніде, несподівані як отой… з табакерки. Цими персонажами можуть бути живі та неживі істоти. Крім головних баби Соні, діда Яші та інших головних, - це може бути Лінза телевізора (пишу з прописної літери як діючу особу, хоча в романі всі предмети з маленької). Цей предметний театр, що так і проситься на сцену, вражає з перших сторінок. «Лінза ж була товста, мудра, як бабусині окуляри. Лінза була головна…

Дідусь підходив до телевізора, як головний до головного».(Тут і далі переклад з російської авторки статті, може не точний, але сміливий). Далі в гру вступають Курка-особистість, що викидала яйця з-під себе і бродила там, де не всі люди мали право і її там годували; Торт «Наполеон», кицька Попка (гадаю правильно ім»я, чи все-таки милозвучніше - Пупка?) та багато інших людей, тварин, рослин, предметів, які взаємодіють часто-густо на рівних.

Тут Золота рибка із повісті «Неділя», яку піймав дід Яша (тоді ще не дід), - перетворюється на його прохання на красуню, стає його дружиною, а потім уже бабою Сонею, перетворюється на ту бабусю, яку вже знає, так би мовити, ліричний герой. Дід виявився Чарівником, Золота рибка не жаліла, що попалась в сплетену ним сітку і для корита в цій казці не виявилось місця. Чи не в кожній з історій книги є гра з архетипними актантними моделями, з обміном ролями, зі зміною-підміною ролей та образів-масок.

Цих перетворень, цих метаморфоз на кожній сторінці безліч, і їх логіку, початок та кінець  - важко вловити як в хитросплетінні ліній лабіринту. У післямові до «Неділі» автор пише: «Про те, як було насправді – про евакуацію, про подвиги та нагороди, - я дізнався зовсім недавно, зводячи воєдино, зшиваючи, як клаптики, документи та світлини, мемуари, знайдені в Інтернеті, і те уривчасте, що чув від Соні, від мами.

Дід Яша про евакуацію взагалі не згадував, а Золота рибка розповіла: «Яша їхати з нами не міг – евакуював військові заводи, - і ми один одного загубили. Я працювала на млині, вантажила мішки з борошном. Ми вже й не чекали, не надіялись. І ось він нас знайшов. І життя одразу пішло по-іншому».

 Серед отаких ненав»язливих реалій життя, панує поетичність, книга насичена нею, «Поема про «Наполеона» - не єдина тут поема в прозі, і ця поетичність м»яка, радісна, сонячна, - незалежно від драматичних і подекуди трагічних подій життя. Поетичність виступає тут і неприкрито, тобто не у прозі, а у віршах. Але вірші ці веселі як куплети конферансьє. Як от про Колонку(тут не відважусь перекласти):

Колонка, колонка
Родная девчонка
Горячее пламя в груди!
С тобой мы купались, стирались, колонка,
И ждал коммунизм впереди!

В цьому «колонізованому» будинку, де всі мешкали одною сім»єю-театром, навіть блощиці (більш відоме та опоетизоване ще Гоголем та Маяковським слово «клоп») – мають свою роль, роль мало не славнозвісних «ворогів народу». Коли Гострозорому хлопчикові (так називали в дитинстві автора), говорили про блощиць, які могли прийти від чужих до своїх та затаїтися в квартирі – чулося в голосі рідної бабці Соні не побутове «у нас блощиці!», а: «в організації провокатор», «в загоні зрадник». Так що у нього, виявляється, не тільки око, а й вухо «зірке».

Текст цієї книги просто проситься на сцену, і бачиться це дійство як суміш лялькового, предметного театру та так званого «живого плану» для виконавців центральних персонажів. Але це вже режисерська концепція теоретика. Зрештою, як мультиплікаційний фільм цей текст взяти за основу теж було б непогано. Якщо отак просто собі помріяти…Бо мультиплікаційний фільм – справа аж занадто трудомістка і навіть за суцільної комп»ютеризації вимагає великого колективу спеціалістів-однодумців та більш значних коштів, ніж театральний проект.

Щодо театральної теми. У Гострозорого хлопчика ще й точне око театрального критика. В оповіданні «Лялькова комедія» він не по доброму зазначає: «Всім було видно, що кіт – тітка – товста, немолода, писклива». Ой не всім було видно, напевне, і добре для діячів рідного театру, що С.Черепанов не став театральним критиком.

В епілозі до першої повісті в збірнику, згаданого  «Гострозорого хлопчика» автор пише: «Чи Ван Гог пояснив, чи наснилось на світанку, але тіні нема, є тільки світло». Погляд автора книги на світ як такий, та на місто Київ, місто світу – неймовірно світлий та мудрий. Й гумористична, іронічна критика деталей, реалій цього світу викликає усмішку та бажання бачити ці реалії в інтерпретації автора тексту ще й у формі сценічного чи кіномистецтва.

Журнал «Радуга»:Театр «Радуга»: «Город Миров, или Двумя трамваями»

23 марта 2917 г.

Театр «Радуга»: «Город Миров, или Двумя трамваями»

 

 

 

Получилась целая многоступенчатая история. Сначала эти рассказы и повести Сергея Черепанова печатались в журнале «Радуга». Потом их жизнь продолжилась в выпущенной нашим издательством книге «Город Миров». А теперь, или точнее после пятимесячных репетиций эти тексты воплотились  в спектакль театра «Радуга» с одноименным книге названием. 

 

Большой зрительный зал Киевского Дома ученых был полон. И наши артисты (они же наши авторы, друзья, читатели) постарались. Как сказал после спектакля строгий, но справедливый режиссер Юрий Раевский: «Все играли лучше, чем на заключительной репетиции. Намного лучше! Молодцы!» 
Впечатлили самые юные актеры Витер Кондрияненко, Константин Черняховский, Луна Черепанова. Не отставал и взрослый состав: Марина Фалькович, Евгений Черняховский, Александр и Инна Труфановы, Наталья Высоцкая, Лидия Потапова, Василий Савчук, Лариса и Сергей Черапановы.Особой благодарности заслуживают  музыкальное и художественное оформление  спектакля (соответственно отличились  Юлия Соколова, Анатолий Потапов, Николай Статилко, Светлана Рыхальская, Петр Приходько и Оксана Здор).

Зрители не скупились на похвалу. Было столько теплых слов! А особенно оригинальной оказалась следующая фраза (кстати, по поводу многоступенчатости):  «Спектакль получился замечательный! А теперь вам надо снимать по пьесе «Город Миров» кинофильм!»

Литературный вечер Сергея Черепанова